А люди йдуть. За одним другий і третій, і так без кінця. Вороги й друзі, близькі й сторонні — і всі кричать у мої вуха криком свого життя або своєї смерті, і всі лишають на душі моїй сліди своїх підошв. Затулю вуха, замкну свою душу і буду кричати: тут вхід не вільній!
А люди идут. За одним другой и третий, и так без конца. Враги и друзья, близкие и посторонние — и все кричат в мои уши криком своей жизни или своей смерти, и все оставляют на душе моей следы своих подошв. Закрою уши, запру свою душу и буду кричать: здесь вход не свободный!