Василий Андреевич Симоненко. Нi, не вмерла Україна!

Я вас встречал в те горестные годы,
Когда огонь до неба доставал,
И почерневший купол небосвода
Рёв самолётов вражьих раздирал…

Тогда вас люди называли псами,
— Ведь вы лизали немцам башмаки,
Орали «Хайль» осипшими басами,
Ревели «Ще не вмерла» от тоски.

Где вы прошли — пустыни и руины,
Для трупов не хватало больше ям.
Плевала кровью «Ненька Украина»
В хозяев ваших, прямо в хари — вам.

Вы б пропили её, забыв о Боге,
Вы б выжили и нас с своей земли,
Когда бы Украине на подмогу
С востока не вернулись «москали».

Теперь вы снова, подвязавши кости,
Торгуясь, как потасканная ***ь,
Нацистов новых кликаете в гости
— Украинские хлеб и сало жрать.

Вы будете слоняться по чужбинам,
Пока вас чёрт к себе не заберёт.
Но знайте — не погибла Украина
Фашистам даст отпор и не умрёт!

Ні, не вмерла Україна!

Я зустрічався з вами в дні суворі,
Коли вогнів червоні язики
Сягали від землі під самі зорі
І роздирали небо літаки.

Тоді вас люди називали псами,
Бо ви лизали німцям постоли,
Кричали «хайль» охриплими басами
І «Ще не вмерла…» голосно ревли.

Де ви ішли — там пустка і руїна,
І трупи не вміщалися до ям, –
Плювала кров’ю «ненька Україна»
У морди вам і вашим хазяям.

Ви пропили б уже її, небогу,
Розпродали б і нас по всій землі,
Коли б тоді Вкраїні на підмогу
Зі сходу не вернулись «москалі».

Тепер ви знов, позв’язувавши кості,
Торгуєте і оптом, і вроздріб,
Нових катів припрошуєте в гості
На українське сало і на хліб.

Ви будете тинятись по чужинах,
Аж доки дідько всіх не забере,
Бо знайте — ще не вмерла Україна
І не умре!