В тебе хриплий бас, а такі найчастіше
Наспівують джаз, а я – щось інше.
Ти – трохи холодний, а зазвичай
Такі люблять каву, а я – чай.
Потім дістала з кишені, відкрила
Свої заляпані соусом крила.
На коліна трави лягає тінню день,
Щоб долистати-доспівати свою «Книгу Пісень».
Неперекладене в мені у скло твоїх очей
Кричить-жбурляє: «Не ставайте рабами людей!»
Твої руки… із них проростають квіти,
Я їх зриваю і плету-вплітаю у вінки.
Мій світ гойдається, підвішений на нитці
За палець неба, що купається у молоці.
Розбитими колінами ввіпершись об асфальт,
Повільно сходить сонце із перших шпальт.
Ловлю оком, точніше його краєм
Твій безтілесний схід і нарікаю в собі раєм.
Цей світ –речей, а речі –хворі!
І ти вже тут, у тому хорі!
Йди на голос мій,
Йди на голос мій..
Пообіцяй мені, хай навіть не збудеться,
Що «завтра» негайно і невідворотньо відбудеться!
Зараз вимкнуть воду, і я знов не встигну змити гріх,
Вчорашній гріх.
Він мою свободу розітне навпіл, жбурне до ніг,
До твоїх ніг.
Пообіцяй мені, пообіцяй мені,
Що завжди горітиме світло в твоєму вікні.
Я ж бачила, я зрозуміла знак:
Усе навпаки і усе не так,
Навіть ти!
- 1
- 2